Троє маленьких мешканців
У Роми та Вероніки вже три дні жили троє равликів.
Найбільшого, зі смугастою хатинкою, назвали Смугастиком. Руденького — Рудиком. А найменшого — Крихіткою.
Щоранку діти приходили до равликів і казали:
— Доброго ранку, малята!
Рома міняв їм воду та клав свіже зелене листячко. Вероніка прибирала старі листочки й приносила шматочки соковитого огірочка.
— Сніданок готовий! — оголошувала вона.
Равлики висували ріжки й повзли до огірка.
Вони рухалися поволі-поволі. Але ніколи не зупинялися.
Зірочка у воді
Одного вечора діти побажали равликам доброї ночі й пішли спати.
У кімнаті стало тихо. У вікно заглянув круглий місяць. Його світло впало просто на маленьку мисочку з водою.
Крихітка прокинувся, висунув ріжки й побачив у воді яскравий вогник.
— Ой! — здивувався він. — Зірочка впала у воду!
До мисочки підповзли Смугастик і Рудик.
— Треба її врятувати! — вирішив Смугастик.
— Але як? — запитав Рудик.
Крихітка подумав і сказав:
— Віднесімо її назад до вікна. Звідти вона зможе повернутися на небо!
Равлики знайшли маленьку крапельку води, у якій також блищала зірочка, і вирушили в дорогу.
Попереду повз Смугастик. За ним — Рудик. А найменший Крихітка повз позаду й обережно підштовхував крапельку.
— Поволі-поволі, зате разом! — казали вони.
Листок-гора
Незабаром перед ними виросла велика зелена гора. То був листок, який Рома поклав їм на вечерю.
Смугастик почав підійматися першим.
Повз угору, повз угору — і дістався вершини.
Рудик теж піднявся.
А Крихітка був зовсім маленький. Він повз, старався, але постійно зісковзував униз.
— Не хвилюйся! — сказав Смугастик.
Він повернувся й підставив Крихітці свою міцну хатинку.
Крихітка заліз на неї, а потім перебрався на вершину листочка.
— Дякую! — зрадів він.
— Поволі-поволі, зате разом! — повторили равлики.
Огірковий тунель
За зеленою горою лежав шматочок огірка. Посередині в ньому була маленька дірочка.
— Це ж справжній тунель! — вигукнув Рудик.
Він сміливо заповз усередину. Але огірковий тунель виявився дуже смачним.
— Ням-ням! — чулося зсередини.
— Рудику, ми ж рятуємо зірочку! — нагадав Смугастик.
— Зараз! Ще один маленький шматочок… Ням!
Коли Рудик нарешті виповз з іншого боку, його ріжки були в огірковому соку.
Друзі засміялися і рушили далі.
Довга дорога до вікна
Нарешті равлики дісталися краю свого будиночка. За ним починався величезний стіл, а далеко-далеко виднілося вікно.
— Ой, яка довга дорога! — прошепотів Крихітка.
— Ми впораємося, — відповів Смугастик.
І вони поповзли до вікна.
Повзли поволі-поволі. Минули кольоровий олівець, обійшли велику чашку і перелізли через складену серветку.
Та раптом крапелька зі зірочкою зачепилася за серветку й зникла.
— Зірочка загубилася! — злякався Крихітка.
Равлики почали шукати її.
Заглянули під серветку — немає. Обійшли олівець — немає. Навіть перевірили огірковий тунель — немає.
Крихітка опустив ріжки.
— Ми не змогли її врятувати…
Таємниця зірочки
Але тут із-за хмар знову визирнув місяць. Його промінь торкнувся маленької крапельки біля самого вікна.
Крапелька засяяла!
— Ось вона! — зраділи равлики.
Вони підповзли ближче й побачили у вікні ціле небо, повне яскравих зірок.
Тоді Смугастик усе зрозумів.
— Наша зірочка не падала! Вона весь час була на небі. А у воді було лише її відображення.
— Отже, зірочка в безпеці? — запитав Крихітка.
— У безпеці! — відповів Рудик. — І тепер вона світить нам просто у віконце.
Равлики сіли поряд і довго дивилися на зоряне небо.
Мандрівники повертаються
А вранці Рома та Вероніка прокинулися й одразу пішли до своїх маленьких друзів.
— Ой! А де ж наші равлики? — здивувалася Вероніка.
Діти почали шукати їх і незабаром побачили біля вікна три маленькі хатинки.
— Ось ви де, мандрівники! — усміхнувся Рома.
Він обережно переніс Смугастика, Рудика та Крихітку назад до їхнього будиночка.
Вероніка поклала їм свіже листячко, налила чистої водички й сказала:
— Уночі треба відпочивати, а не тікати у пригоди!
Але Крихітка висунув ріжки й подивився на мисочку. У воді ще блищав маленький промінчик.
Він знав: десь високо в небі на нього дивиться та сама зірочка, яку вони хотіли врятувати.
Поволі-поволі, зате разом
Відтоді щовечора Рома та Вероніка ставили будиночок равликів ближче до вікна.
Діти дивилися на зорі, а равлики тихенько слухали їхні казки.
Згодом Рома, Вероніка, мама й тато разом вирішили повернути маленьких друзів туди, де їх знайшли. Родина підготувала безпечну коробочку з отворами, вологим листям та огірочком і дочекалася ранку після дощу.
На зеленій галявині діти обережно випустили Смугастика, Рудика та Крихітку на мокре листя. На горизонті сходило велике золоте сонце.
І всі разом повторили:
— Поволі-поволі, зате разом!
Бо навіть найменший равлик може пережити велику пригоду, якщо поруч із ним добрі друзі.
